Йди, Єво, йди. Прогуляйся за межі раю –
Там десь ростуть дикі яблуні, сливи, груші.
Ти тут їси їх зеленими – не визрівають,
То для дерев, і тобі, Єво, кепсько дуже.
Ти, Єво, дивна. Хочеш то слив, то вишень.
Бачиш, придумала змія – й вину надвоє.
Ти, Єво, вчора була в 100 разів мудріша.
Що нам робити? Як нам бути з тобою?
Поки ти спиш, у саду хтось рахує зорі –
Їх не з’їси, а як так, то добре не буде.
Яблука зріють, наче сигнал світлофора –
Ми не боги, Єво. Просто звичайні люди.
Йди, Єво, йди. Прогуляйся за межі раю,
Якось дерева скінчаться й почнеться всесвіт.
Хто їх придумав ті яблука – хай поливає.
Я вже не вірю. Просто не вірю у все це.
Бачиш… Вважала – скінчив і тепер спочинеш,
Всі ці нотації душу і серце крають…
Ти, Єво, винна. Та тільки наполовину,
Бо саме я посадив ту яблуню в нашім раї.
від тебе це комплімент подвійний)
