У достиглім житі пурха перепілка,
В калиновім листі виводить сопілка.
В вечірньому небі світять ясно зорі.
Село потопає в солов»їнім хорі.
Тихо обзивається хвиля на воді,
Де сидять закохані білі лебеді.
Сонце притомилося – за горою спить,
А душа настирливо до Тебе летить.
І думки підгонить пустотливий вітер,
Він лише недавно сльози мої витер.
Обнімав легенько, притуляв близенько,
Та не зміг утішить зранене серденько.
Буде літня спека і липневі грози,
Не спалять й не змиють вони гіркі сльози.
Щось шепоче ніжно вербовая гілка,
В душі розтривоженій ридає сопілка…
05.07.2018 р
