Затримай у долонях час,
Легкий, швидкий і непомітний.
Тримай, тримай, не відпускай,
Що сили ухватися!
Біжать секунди, вже й хвилина,
Година, день, а потім рік.
Та не рахуй же їх!
Крізь пальці пробіжать роки,
Ти глянь, і руки вже старі.
І раз, пройшов вже наш час,
На що витратили його ми?
На спроби стримати в узді,
Цього, найшвидшого коня.
Та не виходить,
Він в степи нашого життя летить завжди.
Залиш по собі щось ясне,
Щоб згадали й тебе,
Через роки, віки життя.
Щоб, як Шевченка з Заповітом,
Тебе згадала твоя рідня.
Ось, що залишиться, завжди при тобі.
