Упав сірник останній - втрачена надія,
Бо тільки він один спалити міг мости…
І де ж тепер живе мій янгол…Мій Месія,
Що замість мене прошепоче, те - Прости?
Висять насуплені за мокрою спиною,
Старенькі сходи ненадійні в небеса,
Хиткі мости розлуки зроблені Тобою,
Звели усі шляхи тепер у небуття.
Пуста валіза щастя кинута в дорозі,
Лежить в канаві згадок, пристрасть мов сміття…
Вже навіть сам Творець, не силах і не в змозі
З кохання воску, в свічку, злити почуття.
Озвись мені хоч раз…Махни ледь-ледь рукою,
Невже було нам мало болю і страждань?
Нехай вже скотиться глуха туга сльозою,
І вирве крик душі із серденька: Так жаль!
Мости життя без тебе вкутані туманом,
Застряг в багнюці зради, втоптаний сірник,
А я дурю наївну душу знов обманом,
Та в грішних спогадах купаюся сумних.
І, вкотре, дивлячись на каламутну воду,
Опор відбиток бачу втомлених мостів,
Дубові балки темні, схожі на розп`яття…
Й любові залишки, звисаючі з хрестів.
Гарно пишете!
