Висока й струнка неначе тополя,
Я пишу віршик дівчинці, котра називається Оля,
Красива, немов весняна квітка серед дикого поля.
Пам'ятаю, що познайомився з Вами доволі незвично,
І як завжди на початку вів себе трішки цинічно.
Та згодом спілкуватися з Вами стало привично,
І я перестав посміхатися як зазвичай іронічно.
Можливо хтось скаже, що це романтично ?
Мені запам'яталося кучеряве темне волосся,
Цікаво чи одразу слідом за мною воно б повелося ?
Однак я потім уточню, чи мені це вдалося ?
Бо може це все мені просто здалося ?
Ви часом демонструєте цікаві історії,
Які про Вашу дотепність посилюють мої теорії,
Тому Вас доберуся по найменшій траєкторії.
Цікаво буде з Вами зустрітися:
Чи вдасться Вами зігрітися,
Чи складно буде нам порозумітися ?
