я йшов собі дорогою, потім звернув на поле.
бачу: зграя хортів щось, ніби зайця, жене.
слідом – хазяйка на коні;
загорожа їм шлях перетнула –
собаки її проскочили, а кінь там пройти не міг.
гарненька юна леді кивнула, щоб я наблизився
та розібрав огорожу. я підійшов, розібрав,
та вона все барилася, тим часом її хорти
вже пропали та зникли в неозорому обширі поля.
вона сиділа так, немов на троні,
на своєму багато оздобленому англійському поні,
та роздивлялася. на ній була емблема
з рукою сіяча: як хто не знає,
то така добродайна рука, що сіє та сяє.
виходило так, що її хорти
покинули королеву. я схотів їй допомогти:
зняв з голови капелюха, чемно завів про погоду.
я мав бути обачним, маючи справу
з мисливською дівчиною шляхетного роду.
а я не був. на очі найшла мара,
я думав, що все це правда, а не весела гра.
її чоботи з англійської шкіри
риплять, ніби сніг, а сяють, мов дзеркало –
зі срібними шпорами та золотими підківками
ручної роботи чоботи
шляхетної мисливської дівчини.
мені здалося, то було вперше, коли дівчина
застосувала їх, як оборону своєї гідности.
коли отямився й підвівся на колінах,
вони були знову на рівні моїх зубів.
о моя леді, змилуйся. я той, хто має бути
на цю годину вже далеко: там на фермі,
де на мене чекають. при цьому я дуже вдячний,
що ваші моральні принципи виявляються в межах норми
незалежно, які в них вияви чи незвичайні форми.
а я – простий хлопчина, сільський звичайний жлоб.
мене батько не вчив поводитися
рафіновано, а було б.
пробач мені, шляхетна мисливська дівчино:
так, я тебе налякав, але ти мене – здивувала.
за твором: hunting girl, jethro tull
