Невже здалося? Плаче вітер...
Крильми до вікон припада.
Як зрозуміти його витвір,
Чи щось болить? Чому журба?
А дощ за вікнами хлюпоче,
На склі осіння он сльоза...
А серце вітру вірить хоче,
Що промине і це - гроза.
Осінні грози так лякають,
Ніби, віщують знов про щось.
Нащо тепер все ж натякають?
Та ні, йому це так здалось..
О вітре, вітре, вільний птах,
Нащо зірвав з калини листя?
Чому ти плачеш у дротах,
Нащо на них ти поселився?
Злетиш і падаєш униз.
Чи покидають тебе сили?
Ні-ні! Це зовсім не каприз:
Дощі зросили йому крила.
Ти ждеш моєї допомоги...
Та чим тобі я пособлю?
Відкинь, прошу тебе, тривоги.
Не завдавай мені жалю.
Ти зупинись, спочинь, подумай:
Твої забави так пусті.
У мої вікна ти не стукай:
Поплач, на зірванім листі.
.
