Ріс на дереві каштан,
А дерево - на горбочку.
Мав, із колючок, жупан,
Ще й коричневу сорочку.
На гілочці він висів́,
Дозріваючи все літо.
А додолу полетів, -
Як подув осінній вітер!
Та й, із гуркотом, упав
Мухоморові на шапку.
І страшенно налякав
Ще малу зелену жабку!
Разом з нею, не на жарт,
Сполохалась гусеничка.
Затремтіла, і, з листка,
Гепнулася у травичку.
А каштан у «кожушку»
Покотився до долини.
Обірвавши павучку
Тонкі нитки павутини.
Добре, хоч не роздавив
Чорну крихітку-мурашку.
Ледве встигла утекти,
Із дороги, бідолашка.
Довго так котивсь каштан
Стежинкою, із горбочка.
На колючий свій жупан,
Назбирав сухих листочків.
Від шелесту, всі жучки
Налякано розбігались.
А дрібненькі хробачки
По шпаринках поховались.
Це лише один каштан
Наробив такого гаму!!
А що буде, як з гілляк –
Всі попадають каштани?!