Він - не з золота, він - не з бронзи,
В Гільгамеша червона кров;
Та шляхи – ті, що він пройшов –
Більше смертних людей не носять.
На чолі не вінець високий -
Сяйво Уту, судді небес;
Хай законом живе мудрець -
Мусить хтось стати сам законом.
Ось - лугаль, ось - герой, ось - воїн:
Йде людина, йде бог, йде лев
Крізь віки. Де мій цар живе?
Не в кістках, не в землі - у слові.
Чутно крок на шляхах самотніх,
Вірять брами твоїм ключам,
Кожна вежа і кожен храм,
Трон і човен твій знають дотик.
Пам`ятають сокиру кедри,
Зверхній Кіш, та небесний бик.
Нині й прісно царюй: не зник
На землі рід героїв впертих,
Що не знає, коли спинятись,
Чи вклонятись - як ти не знав:
Нам-Ур-Саг - твій незламний знак,
Знає силу - жалю не знає.
Як йти за тобою, для кого історія – глина в руці?
Відкритою раною, жаром-тавром – кожен крок.
Як йти за тобою, xто кинув в обличчя невідворотності - сміх?
Чотири тисячі літ – а голос ще не замовк.
Довго ти ходив – не спинився
Там, де межам усім кінець:
Тут – край світу. Доведеться
Не в безсмертя піти, а вище.
І пісні про тебе гучніші,
Ніж загублений барабан;
Стежка довга, брудна, крива,
І кривава. Лиш слава – чиста.
Тінь твоя – крізь тисячоліття
Простягнулась, у вічність – слід:
Ми читаємо – нам болить
Клинописний печатки відтиск.
Хто, крім тебе, створити велич
Міг у полумї з глини? Гімн -
Ні, не дружбі навіть. Один
Кожен як почав, так завершить.
Відгукнулись у нас, прийдешніх,
Сурми давніх руїн на мить;
Кожен, хто тепер не мовчить,
Смолоскип твій живий розгледів.
Там, де мури Урук-кошара
До небес нахабно здійняв,
Де життя, де мир, де війна -
Там і серце твоє, мій царю.
Ур-Шанабі, знай, що безсила епох течія перед тим,
Хто пив до краплі життя, хто смерть як рівний зустрів.
Скажи, Зіусудро, чи доля твоя - над жертовником дим -
Лунких солодше діянь, земних вина і хлібів?
Щодо живого організму я не буду заперечувати, а от стосовно складності... Здається мені сила усього геніального в простоті. До краю світу гільгамеш може й дійшов й може навіть його переступив, але як же легко і просто він про...бав подаровану квітку. А який простий був енкіду... Краса просто.
Стосовно лі бо він любив тао. Тао господар повіту був вічно хмільний, так що не відав осінь прийшла чи весна... сподіваюсь коли ти повернешся осінню а чи зомов, ми славно напємось в прекраснім повіті лі... і тд. се його слова))
написано епічно, але ритм для мене складуватий... висковзує увесь час. Стосовно змісту... на мене постать гільгамеша дещо інше враження справило. Якось не здалося мені шо він був вершителем. Мені видається він сам був інструментом, хоч на якусь частку він й був богом. Але я давненько читав...
Дякую, спробую приділяти більше уваги ритмові в майбутньому. Добре, що ви звернули на це увагу.
Що стосується Гільгамеша (тут мало б бути кілька сторінок фанатіння, хехе), все дуже непросто. Епос - живий організм, а не цілеспрямовано сформований художній твір, отже, герої епосів - постаті складні та сповнені протиріч. Ми з вами просто побачили лугаля Більгамеша з різних боків. Він - Sha Nagba Imuru, той, хто бачив усе до краю світу, він дійшов до межі можливого для смертних, і навіть якоюсь мірою ту межу переступив . Адже ми й зараз про нього розмовляємо.
Дякую ще раз за увагу та корисний коментар. Нехай у вашому саду завжди буде вдосталь персиків, в домі - чорнила та книг, а в товаришів - часу подискутувати про Лі Бо (і випити)