Він - не з золота, він - не з бронзи,
В Гільгамеша червона кров;
Та шляхи – ті, що він пройшов –
Більше смертних людей не носять.
На чолі не вінець високий -
Сяйво Уту, судді небес;
Хай законом живе мудрець -
Мусить хтось стати сам законом.
Ось - лугаль, ось - герой, ось - воїн:
Йде людина, йде бог, йде лев
Крізь віки. Де мій цар живе?
Не в кістках, не в землі - у слові.
Чутно крок на шляхах самотніх,
Вірять брами твоїм ключам,
Кожна вежа і кожен храм,
Трон і човен твій знають дотик.
Пам`ятають сокиру кедри,
Зверхній Кіш, та небесний бик.
Нині й прісно царюй: не зник
На землі рід героїв впертих,
Що не знає, коли спинятись,
Чи вклонятись - як ти не знав:
Нам-Ур-Саг - твій незламний знак,
Знає силу - жалю не знає.
Як йти за тобою, для кого історія – глина в руці?
Відкритою раною, жаром-тавром – кожен крок.
Як йти за тобою, xто кинув в обличчя невідворотності - сміх?
Чотири тисячі літ – а голос ще не замовк.
Довго ти ходив – не спинився
Там, де межам усім кінець:
Тут – край світу. Доведеться
Не в безсмертя піти, а вище.
І пісні про тебе гучніші,
Ніж загублений барабан;
Стежка довга, брудна, крива,
І кривава. Лиш слава – чиста.
Тінь твоя – крізь тисячоліття
Простягнулась, у вічність – слід:
Ми читаємо – нам болить
Клинописний печатки відтиск.
Хто, крім тебе, створити велич
Міг у полумї з глини? Гімн -
Ні, не дружбі навіть. Один
Кожен як почав, так завершить.
Відгукнулись у нас, прийдешніх,
Сурми давніх руїн на мить;
Кожен, хто тепер не мовчить,
Смолоскип твій живий розгледів.
Там, де мури Урук-кошара
До небес нахабно здійняв,
Де життя, де мир, де війна -
Там і серце твоє, мій царю.
Ур-Шанабі, знай, що безсила епох течія перед тим,
Хто пив до краплі життя, хто смерть як рівний зустрів.
Скажи, Зіусудро, чи доля твоя - над жертовником дим -
Лунких солодше діянь, земних вина і хлібів?
адреса: https://www.poetryclub.com.ua/getpoem.php?id=750807
Рубрика: Історична лірика
дата надходження 16.09.2017
автор: Polemokrateia