Шукаєм в смерті вічний спокій,
Котрий ще треба заслужити,
Куди веде тяжка робота,
Яку потрібно всім зробити.
Смерть несе нестерпний біль,
Що не сумісний із життям,
Й повзе до серця звідусіль,
Приводить, врешті, до кінця.
Та не від смерті мрець трясеться -
Від тЯжких, непосильних мук,
Коли все трощиться і рветься:
Бо смерть - це болю абсолют.
Збороть його нема зусиль,
Мозок кипить, серце палає:
Такий страшний, нестерпний біль,
Що душу з тіла витісняє.
Мрець лежить з відкритим ротом:
В останнє кисень надихАть,
Душа біжить від нього скоком,
Мабуть, тепер вже не догнать.
Лиш з тіла відійшла душа,
В круглих очах від здивування
Погляд враз потухшим став
Й навік спинилося дихАння.
Як поряд хто з своїх стоїть
Й померлому закриють очі:
В обіймах смерті вічно спить
Немов земля темніша ночі.
Вже п’ять годин, півні співають,
Світло спокійно вимикають,
Люди народжуються і помирають
І так життя завжди триває.
Тож будьте, людоньки, здорові,
Онуків й правнуків ростіть,
Щоб в ваших діях й кожнім слові
Радість свою в житті відчуть.
Не накоплюйте болячки,
Не творіть і лишній гріх,
Будьте мудрі і терплячі-
По два метри є для всіх.
2.07. 2017р., с.Лозовий Яр
