Сайт поезії, вірші, поздоровлення у віршах :: Іванна Западенська: Горбатого могила виправить… (один з моїх роздумів про людей) - ВІРШ

logo
Іванна Западенська: Горбатого могила виправить… (один з моїх роздумів про людей) - ВІРШ
UA  |  FR  |  RU

Рожевий сайт сучасної поезії

Бібліотека
України
| Поети
Кл. Поезії
| Інші поет.
сайти, канали
| СЛОВНИКИ ПОЕТАМ| Сайти вчителям| ДО ВУС синоніми| Оголошення| Літературні премії| Спілкування| Контакти
Кл. Поезії

  x
>> ВХІД ДО КЛУБУ <<


e-mail
пароль
забули пароль?
< реєстрaція >
Зараз на сайті - 1
Немає нікого ;(...
Пошук

Перевірка розміру



honeypot

Горбатого могила виправить… (один з моїх роздумів про людей)

       Мене завжди мучила одна думка… Чому ми просто не можемо бути щасливими? Щодня ми ставимо перед собою нові цілі, а досягаючи їх, одразу розуміємо, що цього ще мало, і так по колу, ніби за якимось давно усталеним циклом, безкінечно. Щодня ми зустрічаємо нових людей, але обов’язково колись знаходимо причини, аби з ними розійтись, підсвідомо шкодуючи. Щодня ми терпимо брехню і брешемо самі. Тільки кого ми хочемо надурити? Мабуть, себе. А чи не дуримо ми себе, коли вдаємо, що щасливі? Більшість людей – підневільні особи, ними керують, маніпулюють і, зрештою, рано чи пізно їх виводять з гри, як пішок переможеного суперника у шахах. 
       Ми живемо у світі, де панують гроші і влада. Та хіба щастя у цьому? Для більшості сучасних людей, саме це і є щастям. І стає прикро, коли спостерігаєш, як син продає матір чи матір сина за якийсь папірчик чи за посаду. Вони всі називають себе щасливими і вільними людьми. Та чи так це? По суті, хто, як не вони, є підневільними? Вони усі – раби! Так, саме так, вам не почулось. Адже вони люблять гроші, боготворять гроші, поклоняються грошам, моляться грошам і готові віддати життя або вбити за гроші. Гроші для них – черговий ідол. 
       Люди настільки нещасні, що постійно мусять вигадувати щось нове, аби у це вірити. Спочатку первісні релігії, містика, потім язичництво, а далі християнство, іслам, буддизм і т.д. Я, звісно, не маю нічого проти Бога. Ба навіть, сама у Нього вірю, але лише за однієї умови: Він не на небі, не в Раю, як кажуть люди. Він десь набагато глибше, у нас в грудях. Там, де наші серце і душа. Бо ж Бог – не що інше, як добро, а чорт – зло. А чи не в людині вічно боряться добро і зло? І тому, коли люди винуватять Бога, то нехай згадають про те, що Він живе у них, а значить самі винні, що вбили Його у собі. 
       Та, власне, цей роздум – не про добро і зло, хороше і погане. Він – лише відчайдушний крик душі. Бо глянеш на людей і їх вибрики, то аж душа болить. Адже розумієш: ти нічого не можеш зробити, нічого вже не зміниш, бо немає чого змінювати. Люди завжди були такими. Навіть класики ще писали про людську несправедливість у світі та їх несправедливі і злі діяння. І тут лишається або змиритись і влитись у натовп, ставши, як вони, або лишитись одним у полі воїном, білою вороною, яка не може вписатись у сучасний (а, може, й будь-який інший за часовими рамками) соціум.
       Іноді від людського лицемірства аж нудить, особливо, коли ти знаєш правду, і дивлячись у це «безневинне обличчя», слухаєш, як воно тобі цинічно бреше. Люди завжди були такими. Людина вчинила переворот у світі, відколи її нога сюди стала. І ніхто не знає, чи настане цьому кінець. Хіба що, коли кінець настане всім нам. 
       Люди ж могли б бути щасливими і робити щасливими інших, та в тому то й справа, що лише могли б, але не є. А все тому, що завжди нам мало. Мало досягнутого, мало усунутих противників, мало зраджених нами, мало нещасть від наших рук… усього мало. І скільки б у нас не було чого-небудь – завжди буде мало.
       І тепер лише мучить одна думка: а чи зміняться люди коли-небудь і чи є у нас шанс на порятунок? Мабуть, таки є. Але ми самі його у себе забираємо, коли вкотре намагаємось обійти одне одного, і кожен хоче дійти до піку першим, роблячи це будь-яким способом, бо як кажуть: на війні всі засоби – хороші (одна з людських відмазок). 
       Отак і боремось одне з одним довіку, замість взаємодопомоги, звинувачуючи в усьому природний відбір. А, може, ми самі цей природний відбір вигадали? Може, це чергова відмазка наших підлих і ницих вчинків?
       Значить, шансів на порятунок усе менше і менше з кожною миттю. Проте, більшість стверджує, що вони – щасливі, і їх близькі теж. Тільки чи так це насправді – хто зна. Чи знаємо ми взагалі, що таке щастя? І чи вміємо ми робити когось щасливими? Усе це так і залишиться запитаннями, а люди так і залишаться такими ж людьми, як і раніше. Бо такий видно фатум (до речі, ще одна людська відмазка). Та хіба не ми – ковалі свого фатуму? Як скуємо, так і буде. 
       От і виходить, що більшість людей – маріонетки своїх власних ілюзорних уявлень про щастя, підневільні пішки, раби. А де ви бачили щасливих рабів? Я – ніде. Отож бо й воно. 
       То чи щасливі ми насправді? Чи, може, це – чергова наша ілюзія? Кого ми намагаємось надурити? Точно себе. Може, я – надто молода, аби судити про це, але прислухавшись до думки класиків і сучасників літератури, що є метрами у цьому, так би мовити, ремеслі, надивившись на чужі долі та скуштувавши трохи й власної, я зрозуміла лиш одне – люди не змінюються, хай би там що. Адже, накоївши вже стільки горя, ми продовжуємо і далі ходити одне одному по головах, вважаючи, що, врятувавши зараз кілька особин, ми можемо врятувати в майбутньому людство від вірної загибелі, як виду, і таким чином зробити всіх щасливими. Тільки от навряд чи це допоможе. Нам вже нічого не допоможе, бо горбатого могила виправить, от ми й до могили себе ж і ведемо. 
       Прикро. Боляче. Страшно. Прикро, бо люди цього не розуміють. Боляче, бо розумієш, що однодумців мало. Страшно, бо не знаєш чого чекати далі, якщо це – ще не найгірше. 
       Але мене досі мучить це наболіле питання, на яке я ніяк не можу знайти відповіді, ніби її й не існує, ніби питання риторичне і ні до кого не звернене: ЧОМУ МИ НЕ МОЖЕМО ПРОСТО БУТИ ЩАСЛИВИМИ І РОБИТИ ЩАСЛИВИМИ ІНШИХ? 
       А у відповідь: німа тиша. Бо й сказати на це немає чого. Люди звикли протестувати проти всього, що направлено проти їхнього «его» і принижує їх самолюбство. Тому лишається людині лише відкидати подібне від себе і не звертати уваги, просто ігнорувати. Та кого ми дуримо, ігноруючи правду? Себе. Безперечно себе. Лише самих себе. 
       Бо досі віримо, що правда – красива і солодка, і коли вона торжествує, то всіх має охоплювати ейфорія. Тільки це не так. Далеко не так. Правда – гладка, стара і страхітлива жінка. Тому й втікають усі від неї, жахаються, як вогню чи смерті. Натомість, брехня – струнка, красива, молода дівчина. Чи ж не краще мати собі другу, ніж першу? Але ніхто навіть не здогадується, що за нею стоїть все та ж гладка, стара і страхітлива жінка, яка просто натягнула на себе маску – струнку, красиву, молоду обгортку… Та це вже інший розділ все тієї ж великої людської історії.
       Сама не знаю: нащо я писала усе це. Надії достукатись до багатьох сердець вже й немає. Просто, як я вже казала, - це крик душі, яка так болить, бо накипіло і наболіло занадто багато. Це, зрештою, - просто роздум, філософський відступ. Тому, не судіть строго! 
      Я – не доросла ще, лише вчусь… Та й писака з мене, мабуть, ще теж поганий. Та я вчусь. Я вчитимусь і надалі. От би тільки подолати усі свої творчі кризи, незліченні страхи і безпідставні хвилювання, свою безхребетність і меланхолію… і вчитись було б набагато легше! Та, зрештою, це вже інша історія. І говорити про неї я зовсім не хочу. Натомість, я ще багато чого вам розкажу, коли у мене буде що сказати. Адже з кожним днем мені все більше не стає слів, і навіть зрадливе натхнення мене покинуло. А, може, сама його чимось відлякала, як боязкого метелика? Хто зна…
       Мабуть, цей роздум – також ще одна спроба повернути себе. Ту бунтарку, яка живе у тутешніх віршах. Бо вона кудись втекла і вже не хоче повертатись. Вона навіть покинула без єдиного слова ту подругу, яка була їй найкращою, і вже давно їй не пише. Може, так і треба, а, може, й ні. Та, мабуть, вона їй навряд чи пробачить і виправити нічого не можна. Та й навряд чи та бунтарка вже повернеться. Тому й лишається отак лише самими роздумами жити, бо усе чогось не вистачає до щастя. 
       От бачите, потроху і вливаюсь у натовп. Мені теж не вистачає чогось свого для щастя. От тільки чого – не знаю й досі. Мабуть, себе колишньої не вистачає. Але ж яка різниця чого? Головне, що не вистачає. Мало. Як і всім усе чогось мало.
       Та, в будь-якому випадку, правду у народі таки кажуть: «Горбатого виправить лише могила»…


P. S. Якщо побачите десь ту бунтарку - пишіть! Буду дуже вдячна за те, що знайшли безсовісну втікачку)) ;)
P. S. P. S. Та й просто так пишіть - буду рада кожному з Вас! :))

ID:  717532
Рубрика: Інше
дата надходження: 11.02.2017 02:15:11
© дата внесення змiн: 11.02.2017 02:15:11
автор: Іванна Западенська

Мені подобається 2 голоса(ів)

Вкажіть причину вашої скарги



back Попередній твір     Наступний твір forward
author   Перейти на сторінку автора
edit   Редагувати trash   Видалити    print Роздрукувати


 

В Обране додали: James Rose
Прочитаний усіма відвідувачами (462)
В тому числі авторами сайту (19) показати авторів
Середня оцінка поета: 5.00 Середня оцінка читача: 5.00
Додавати коментарі можуть тільки зареєстровані користувачі..




КОМЕНТАРІ

Горбаль Василь, 14.02.2017 - 11:23
16 give_rose
 
Іванна Западенська відповів на коментар Горбаль Василь, 14.02.2017 - 19:18
Danke schön, Herr Vasyl!)) apple
Die Blumen sind sehr wunderbar! Ich mag rote Rosen.
Сподіваюсь, що Ви знаєте німецьку і зрозуміли, що я сказала, пане Василю!
give_rose apple 23 22 smile wink 43
 
baidarama, 12.02.2017 - 15:41
дуже узагальнено, неконкретно. незрозуміло, що навело на вас аж стільки меланхолії. іванно, підтримайте гроверівську ідею про гроші – вона в "еволюції сайту поезії", допис від 08.11.16. суть ідеї: гості сайту, читачі, мають право жертвувати авторам за вподобанням
 
Іванна Западенська відповів на коментар baidarama, 12.02.2017 - 19:14
На узагальненість і націлювалась, бо не бачу сенсу виокремлювати когось. Життя навело, мій друже, життя. І люди. Наболіло багато, захотілось виплеснути. Власне, література - єдине, що мене рятувало досі від надмірної меланхолії та остаточного песимізму...
Дякую, що завітали!) give_rose give_rose 23 22
Друже мій, я б з задоволенням підтримала будь-які ідеї, але мені здається, що це своєрідне здирництво. Звісно, воно за бажанням. Але ж якщо будь-який автор хоче заробити грошей, то чому він не опублікує своїх творів у видавництві? Колись не було сайтів, інтернету і гостей, які жертвували гроші для авторів, що сподобалися їм, проте, для заробітку тодішнім авторам цього й не треба було. Ви мені пробачте, друже мій, та не можу я такого підтримати. Хоч і добровільне, але то є здирництво. Досить того, що держава ним займається, добровільно/примусово. Мені не шкода свого голосу, Ви не думайте. Просто прикро за читачів. Література - безцінна, і ставити їй ціну пожертви читача - це ницість. Ви вже пробачте, та кажу, як є.
Хай Вас Бог береже! Щасти!) smile friends 23 22 give_rose smile 43
 
baidarama відповів на коментар Іванна Западенська, 12.02.2017 - 19:25
то ви щось переплутали. а книготоргівля, по-вашому, також ницість, здирництво? за старих часів видати книжку було потребою кожного письменника, бо то давало йому засоби до існування. тепер, коли є інтернет, видавати книжки – то марнувати природні та економічні ресурси. залишається одне-єдине, на що мають розраховувати літератори: добровільні читацькі пожертви культурі. пишете: "для заробітку тодішнім авторам цього й не треба було" – а що було потрібне? а чи не траплялося вам бачити вуличних музик: як вони грають для людей, і ті дякують їм копійкою? я пропоную те саме
 
Іванна Западенська відповів на коментар baidarama, 12.02.2017 - 20:24
Ох, не знаю я...
Віддам голос лише в знак дружнього ставлення)
Та все одно до цього ставлюсь трохи вороже. Та менше з тим, гаразд, вмовили.
 
Іванна Западенська відповів на коментар baidarama, 12.02.2017 - 20:33
Якщо Вам цікаво і Вас це задовільнить, то я підтримала ініціативу гровера) smile
 
baidarama відповів на коментар Іванна Западенська, 12.02.2017 - 23:21
дякую)
 
Іванна Западенська відповів на коментар baidarama, 12.02.2017 - 23:31
Прошу!) smile wink 23
 
Systematic Age, 12.02.2017 - 15:26
Так життєво... Без слів... fright
 
Іванна Западенська відповів на коментар Systematic Age, 12.02.2017 - 19:01
Дякую, Юро! Дуже рада твоєму візиту і що оцінив)) apple apple give_rose
А воно і є з життя, такий собі роздум про наболіле. Просто чомусь захотілось усе виплеснути. От так і вийшло... Дарма, мабуть, написала його... А, може, й не дарма)) Та в будь-якому разі, я дуже вдячна тобі, і рада, що не забуваєш) give_rose give_rose friends love18 wink smile 23 22 23 31 43 flo06
 
Systematic Age відповів на коментар Іванна Западенська, 12.02.2017 - 20:43
Не знаю, чи тяжко забувати те, що ранить і захоплює... wink
 
Іванна Западенська відповів на коментар Systematic Age, 12.02.2017 - 23:14
Тобто?) smile smile 23
 
Systematic Age відповів на коментар Іванна Западенська, 12.02.2017 - 23:44
Твої творіння wink
І тебе власне.
 
Іванна Западенська відповів на коментар Systematic Age, 12.02.2017 - 23:55
Юро, ти неймовірна людина і куди кращий поет, аніж я!)) wink smile 23 Не знаю і я, чи важко забувати, проте в будь-якому випадку завжди тобі рада, рада твоєму товариству) give_rose apple 23 22 smile wink
Добраніч, Юро! 31 22 smile
 
Серго Сокольник, 11.02.2017 - 03:51
flo12
 
Іванна Западенська відповів на коментар Серго Сокольник, 11.02.2017 - 13:35
А троянди, а троянди, що прокинулись від сну,
Вже сигналять, і сигналять про прийдешнюю весну apple give_rose apple 22

Вельми дякую за цю неймовірної краси квітку!)) apple 22 smile 43
 

ДО ВУС синоніми
Синонім до слова:  Новий
Под Сукно: - нетронутый
Синонім до слова:  гарна (не із словників)
Пантелій Любченко: - Замашна.
Синонім до слова:  Бутылка
ixeldino: - Пляхан, СкляЖка
Синонім до слова:  говорити
Svitlana_Belyakova: - базiкати
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ви
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Под Сукно: - ти
Синонім до слова:  аврора
Ти: - "древній грек")
Синонім до слова:  візаві
Leskiv: - Пречудово :12:
Синонім до слова:  візаві
Enol: - віч-на-віч на вічність
Знайти несловникові синоніми до слова:  візаві
Enol: -
Синонім до слова:  говорити
dashavsky: - патякати
Синонім до слова:  говорити
Пантелій Любченко: - вербалити
Синонім до слова:  аврора
Маргіз: - Мигавиця, кольорова мигавиця
Синонім до слова:  аврора
Юхниця Євген: - смолоскиподення
Синонім до слова:  аврора
Ніжинський: - пробудниця-зоряниця
Синонім до слова:  метал
Enol: - ну що - нічого?
Знайти несловникові синоніми до слова:  метал
Enol: - той, що музичний жанр
Знайти несловникові синоніми до слова:  аврора
Enol: - та, що іонізоване сяйво
x
Нові твори
Обрати твори за період: