Спонтанно... про сокровенне... Геть не піду я, гримнувши дверима,
З образою на всіх я не піду!
Мені життя реальне, як і сниме,
Не утворило хиби і біду.
Був, як усі, при участі, при ділі,
Виконував немало важних справ…
Хоч мозолі вже – на мізка́х і тілі,
Ніколи від роботи не стогнав.
А ви, ображені на світ і Всесвіт,
Ідіть всі геть з-перед моїх очей!
Що ви зробили, щоб наш світ воскреснув –
Чи світло запалили між ночей?
Жалітись хоч на щось – усі ми ладні,
Оправдуючи цим свою немі́ч…
Чи засвітили темню, бісу владну,
Чи запалили жар небесних свіч?
Прокльони слати – то останнє діло,
Жалітися на когось – марна річ!
Що ви зробили, щоб серця горіли,
Щоб темність щезла, ранкові навстріч?
То ж не жалійтесь ниці ґалаґани*,
Не злобуйте, пусті балакуни!
Погляньте, як боролися титани –
Вкраїнської минувшини сини!
Я не піду в нікуди – у покуття,
Нехай хоч в річці Удай потону…
Та по мені ще підуть у майбутнє,
Бо жив, бо буду!.. В небіль** не гайну…
________
*Поплавці на риболовецьких снастях.
**Великий камінь, піщаник.
31.01.2017.
Світлина: не із інтернету – зі школи життя...
Сенс життя - завжди боротися у всьому, йти до кінця у своїх справах, роботі та інше. Як кажуть людині Господь не дає більше, чим вона може витримати.Гарний вірш.
В яку там небіль, коли он яка діва коло тебе в"ється! Мабуть ти їй "Очи черные" награєш в паузах між дослідницько-професорською діяльністю! То ж я бачу - життя в розквіті! Он і на баяні таке вичворяєш, в правій руці такий гарний акорд - мі-додієз-фа, а в басу - сі мінор! Модерн, Шостакович позаздрив би! І баянчик доладній, тулячок. А чого це тебе занесе на Удай? Дніпра тобі рідного і звичного мало? То приїзжай у гості в Українку, у нас Стугна дуже мальовнича і приємна для купання і смаження шашличків у лісочку на її берегах. Та й Дніпро 700 метрів від будинку. Є де розгулятися! А відносно вірша - дуже гарно і правильно написав! Та, на жаль, не всі такі талановиті, плідні, завзяті до роботи, націлені на перемоги, як ти (честь тобі і хвала!). Але будемо рівнятися на кращих!
Вірш мій скромний, та народився, коли я пробував взяти інтерв'ю у деяких сучасників мого ЛГ... Та не достукався.... Телефони мовчали... Ось і не витримав - витягнув тих ховрахів на світ божий. А тут дехто примірив ці слова на себе... Бачу з їхніх коментарів. Тебе це не заділо, бо чоловік відкритий і... правильний! Дякую тобі, друже Сергію!
А запрошенням скористаюсь, бо Українку завше проїжджав, як їхав по тій дорозі до ославленого та мною оспіваного Криму. Принагідно запрошую і я тебе до своїх Чабанців. Правда, у мене не ріка Стугна, а Дніприк, та в очеретяній його гущавині є стаціонарний мангал, де ми з друзями "балуємось" шашликами. Випивки не треба, є два бутлики першокласної самогоночки "закопані" там же (пшеничка)... Одного з них відриємо з приводу візиту Анатольевича і Ко.
Оптимізм - дуже важливий для нас всіх, а Ви, Олексо, все правильно і мудро сказали:
Я не піду в нікуди – у покуття,
Нехай хоч в річці Удай потону…
Та по мені ще підуть у майбутнє,
Бо жив, бо буду!.. В небіль** не гайну…
________