Світало, нічка на відході
Манірно очі закрива.
Дівча чекав на нашім броді,
Аж ось і день вступив в права.
І от з"явилася вона,
Поділ підняла і ступила
А ноги білі аж до дна,
Ріка холодить ой як сміло.
Назустріч кинувсь зразу я,
І регочу як невіженний.
Підняв на руки, мов маля
На берег ніс її натхненно.
Просила:-Любий відпусти
Тобі ж несила вже тримати.
-Бажаю вік тебе нести
-Не хочу більше відпускати...
Вона як рута червоніла,
Тіла зробилися гарячі,
Серця в обіймах тріпотіли
І добре, що ніхто не баче.
