-Мамо!... Де та взялась біда...
Зі спалених ланів на видноколі?...
Невже тепер дощі - скупа сльоза?
Усохли ріки? В полі наші коні...
Та не пасуться вже, так дивно... сплять.
-Батьку!... Ослаб, вже зовсім хворий, мій старий...
А тут запасів збіжжя на долоню.
Що, мамо, кажете? Б"є дзвін?...
Не на вечірню! А на смертну долю!
Сьогодні час не тільки на старих...
-Піду у поле в ніч: я не слаба!
Як пощастить, - знайду зерна скупого.
А коли ні... Бур"ян, хоч ковила...
Буде гостина а ні чим не злою...
Якщо не вб"ють. Щось тисне... голова.
.......................................................................
А та біда страшніша від посух!
Ще навіть пекло так не вигорало,
як Україна від московських рук,
що замість хліба смертю частували
дітей малих... О світе мій! Не знай голодних мук!
.......................................................................
Світало...
-Господи! На видноколі... лан?...
Там золота святого... Люди! Люди...
Біжить... Упала. Знищена земля
оазою смертельної полуди...
пропала враз. Та і села - нема!
26.11.2016р.
