Думки летять за небокрай,
А ноги ходять по землі.
Мені б хотілося у рай,
Та я малий на тому тлі.
Я треба тут, серед людей,
Де кличуть усмішку юрбою,
Де іскру дав нам Прометей,
Сплативши власною журбою.
Потрібен тут, де люди різні,
Сховавши усмішки за губи,
Бувають чемні, але грізні;
І дмуть із заздрістю у труби.
Мій рай - це там, де я живу,
Де хліб свій потом здобуваю,
Де людям в сні та наяву
По вінця радість наливаю.
