А я продовжую Писати і ллються сльози по стіні, а що мені іще сказати сказати так чи може ні, забута викинута з дому у своє тепер життя і вже незвідана нікому пливу немає вороття. І ким тут бути що забути чи просто всім сказати геть де взяти сили щоб не потонути щоб врятувати свій же корабель. Як не розчаровуватись в нікому і не летіти знов додому не чути докорів сумлінь і вже здається що по всьому , але це не кінець кажу стій прошу остинь. І вже здається що пустиня ось миля знову і ще дві, а ти сидиш як герцогиня у своєму дерев*яному човні, тобі там добре, чайки, мачтии, а я ось тут на мілині, і горизонти, спуски, варта, а ти пливеш удаль в човні…. І лише один ратунок, люди, писати Вам , лити біль, розсипувати слова всюди, неначе люта заметіль…