Коли вона приходить до озера
морозним ранком пізньої осені,
усі птахи відлітають зсередини
або на зимівлю, або назовсім.
З її очей, що сльозьми наповнені,
беруть початок всесвітні повені.
Із вуст її, що малюють усмішку
ростуть слова - зазвичай, без кольору.
Щоразу ніч, що її, спустошену,
знаходить там, де трава не скошена,
неначе килим, що вкритий інеєм,
співає їй колискову пошепки:
“Поспи, поспи, най міцнішають крила.
Най сни принесуть, кого так любила.
Поспи, поспи, най птахи відлітають.
Най сни дають необхідної сили”.
Коли вона приходить до озера
морозним ранком
пізньої осені.
11.07.2016
