Я, напевно, ввійду до раю,
І там місця мені нема.
Десь спочатку я сяду скраю,
Доки скінчиться день -зима.
Я візьму туди свої вірші,
Що згорять у душі моїй.
Зсію попелом, щоб тепліше,
Стоячи поміж слів-руїн.
Мої Янголи так стомились
Витягати мене щодня.
Що молилися, так молились,
Та... Тут жити... Не та... Платня...
Боже, стілечки нагрішила,
Що воріт не знайду у рай.
І блудила душа, блудила,
Сіла в сьомий пустий трамвай.
А він ходить під самим небом,
Опускається в темне дно.
А мені... Так до Бога треба...
Та забите у нім вікно...
Не прибіднюйтесь, Відо! Впустять... 
чутливо, щемно...тримаймося! 
