Мамо, підросту й така ж я буду?
Як дорослі? Всі казки забуду?
І ляльок не буду я вкривати...
Ковдрочку не буду я їм прати?
Це залежить мамочко від кого?
Я гадала:навіть від святого
Янголятка, що скубе пір'їнки,
У казках помруть усі сторінки?
Мамочко, я хочу буть маленька,
І щоб ти жива і здоровенька.
Щоби жили ми в країні Щастя,
Де найкращі помисли здійсняться.
Щоби ми мурашці зпівчували,
Щоби всіх сиріт додому взяли.
Хай наш татко зробить всім кімнати,
Щоб голодні там змогли дрімати.
Знаю, мамо, це ж є неможливо...
Що ж тоді для Господа важливо?
Ну зробім хоча б одненьку справу!
Мамо... Так ми змінимо державу...
Ти ж сама мені таке читала,
Це можливо... Я... Так нагадала...
Ні? Тоді давай у дитбудку
Виберем собі іще дитинку.
Так не можна? Буде тут смітити?
Та Господь нас вчив людей любити.
Це... Здалеку... У кіно? У книгах?
Мамочко, серця стануть як криги.
Добре, мамо. Більше не питаю.
Свою ляльку спатоньки вкладаю.
Ось коли вона доросла стане,
То не буде в неї серце-камінь.
Ми знайшли маленьке кошенятко,
Бо воно ж малюсіньке малятко.
Ось чому морозиво не їла,
І дарункам вашим не зраділа...
Кажете одне, даєте мрію.
Жаль, що ще писати я не вмію.
А то я б на вулиці писала:
Любіть всіх!.. Й до серця б пригортала...
