Незаймано чисто… дзеркала, долоні, свічі,
Обоє щасливих на межах земних півкуль.
Десь янгол сміявся, хвилини ішли у вічність.
Холодні лампади мигтіли крізь сніжну тюль.
Вертатися пізно – стежки по обидва боки…
Ще теплі долоні у безвість несли тепло.
Поближче б до серця, туди, де болить неспокій,
Де білі світанки і долі, як бите скло.
Незраджені зими ліпили прозору мрію,
Скрипіли колеса поодаль сумних воріт.
Із комина кіпоть звивався лукавим змієм,
І світ у дзеркалах, у сивих туманах – слід…
Обоє щасливих на межах земних півкуль.
Поближче б до серця, туди, де болить неспокій
Незраджені зими ліпили прозору мрію
І світ у дзеркалах, у сивих туманах – слід…
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
намальовані вами картини рівні пензлям найвидатніших імпесіоністів, стільки напівтонів, чуттєвості, недомовленості, передчуттів щастя і неминучості втрат, віддзеркалення життя від радості - до гостроти і пекучості болю...
вимальовуєте, одначе...
Леся Shmigelska відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
дякую за увагу, професійні чіткі коментарі. Тримаймося!