"Вони люблять тебе заради самих себе.
Я ж люблю тебе заради тебе самої."
Джебран Халіль Джебран "Марія Магдалина"
З кн. "Ісус, Син Людський"
Ви не любите дощ?
Вам стає холодно, сумно й незатишно під час дощу? Що ж, це не дивно для людини.
А трава любить дощ. Дощ - це її життя.
Як приємно очам споглядати соковиту зелень весняного килима!
І якою постарілою здається земля під час посушливої спеки, коли трава вигорає.
А що може зрівнятися із сяючими в променях вранішнього сонця краплями роси, які утримує на кінчику своєму кожна травинка, і вся земля висяває!
Трава гостинно зустріне кожного подорожника, прийме у свої м'які обійми його стомлене тіло, запаморочить ніжним запахом.
А хто не любить ходити босоніж по ніжній молодій прохолодній травичці?
Що земля без трави? Пустеля.
А травичці так мало треба: лиш сонця і ...дощу!
Ви любите сонце. Полюбіть же й дощ! Не заради себе. Заради трави. Заради її краси! Заради її життя!
Це можливо.