Ти стояв. І я стояла. Ми стояли зовсім поряд...
Хтось гукав приємним басом: - Передайте! За проїзд!
Ти мовчав. І я мовчала. Лиш стрибав стрибучий погляд.
І вдихав мої парфуми елегантний мужній ніс.
Вібрували дах і вікна. Вібрували телефони.
Хтось бубнів смішним фальцетом: - Я купив кефір, My Love.
Як же солодко торкнувся вказівним моєї скроні!
Пульсував гарячий палець. І не-палець - пульсував...
І дзвенів трамвай весняний, і скрипів на поворотах.
Хтось волав гучним сопрано: - Що? Кінцева - не вокзал?!
Аж раптово Ти промовив фантастично гарним ротом:
- Ви... на Мег... На Райян схожі... Вам ніхто ще не казав?
Був Ти надто нереальним для трамвая-дива-чуда
і не раз, мабуть, наснишся поцілованій - мені.
О спасибі, Меггі Райан! Слава, слава Голівуду!
Ти поцупив із кишені лиш частину зарплатні...
ні, то не просто злодійство - то ж таке креативне запрошення до дійства: "якщо тобі у душа запав - неодмінно станеш шукати і знайдеш мене, чарівна!"
так би я побачив цю історію "стояння" на перспективу.
(а шукали, Надіє? чи - безнадійно, якась інша першою перехопила красеня?)
з весняною іронією всіх нас! - вдалася на славу!
уляна задарма відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00