Я вітер вчив здіймати куряву з доріг,
навчав я дощ із листям лопотіти.
Вчив сонце обертатися над світом,
а місяця навчав сміятися згори.
Я винаходив в котрий раз велосипед
самозахопленістю на папері,
в уяву відчинивши перші двері,
в тумані бачив я далеко наперед.
Мантачкою - життям гострилося перо,
цеглинами одна на одну строфи
в"язалися до рим.І, ось ще трохи,
здавалоь,мій кашкет торкнеться до зірок.
Де формула найдосконалого вірша?
Де філософський камінь для поета?
Я ставку вже зробив.Крутись, рулетко !
У казино мистецтва жевріє мій шанс...
