8.ЧЕТВЕРТЕ ЖИТТЯ. Початок
21.01.2016* 14:00
Більше тижня не занурювався у минуле - треба було допомагати синам у навчанні, а потім відходити від цього. Бач: я тепер з трудом можу добами працювати від 9:00 до 24:00 без перерви, навіть їсти при цьому паралельно. От що таке старість.
Та не треба бідкатися, бо це є ще одна форма Щастя.
Першу мою дружину звали Валя. Валентина Петрівна. Щира, добра, толерантна та проста у спілкуванні, розумна, але не любила проявляти свій розум... Мала тихий та співочий шарм. Типова українка, хоча прізвище і мала типове шляхетське - Виговська.
У нас все було першим.
Друга дружина - Ася Анатолівна. Статура так собі, обличчя красиве, але в межах очікуваного, але харизма, манера триматися, рухатися вражали чоловіків - з нею було тяжко ходити по вулиці, бо всі чоловіки автоматично оберталися щоб глянути на неї, хоча вираз обличчя у неї був як у Снігової королеви. Характер був жорсткий, вольовий назовні, бо ранимість свою вона майстерно ховала, гарно співала. Народилася та виросла у селі, закінчила там з медаллю школу, але село і все українське не любила, тому поступила в Педінститут на факультет російської мови і була викладачем російської мови. Мала від природи педагогічний хист і її любили учні, хоча колеги саме за це мали з нею стосунки, м'яко кажучи, так собі.
І от промалювалася в моєму житті третя жінка. Валентина. Валентина Друга. Валентина Іванівна.
Чесно кажучи, я ніколи раніше і потім у своєму житті не зустрічав подібної суміші доброго та недоброго в людині.
Коли ми зустрілися, то нам було вже за 40, вона на 1 рік була старша за мене. За плечима мала вельми бурхливе та різноманітне життя, але на її зовнішності це майже не позначилося - була дійсно красива обличчям, очі немов весь час сяяли, а усмішка майже не покидала її.
Вона відносилася до тих жінок, яким макіяж майже не потрібний, але час від часу любила розмалюватися визиваючи і прошвендяти по вулиці.
Офіційно одружена не була, але чоловіки... опущу це...
Та все це мене якось не чіпляло, а от тема та ідея її дисертації вразила: Ландшафтний сценарій.
Спочатку, коли у коридорі вона щось мені пояснювала, я зрозумів тільки те, що вона відштовхувалася від принципу написання режисерського сценарію Сергія Ейзенштейна. Домовилися, що я прийду до неї додому у суботу і подивлюсь планшети ілюстрацій до дисертації.
Прийшов.
Вразило, що квартира знаходиться в будинку поряд із тодішнім ЦК КПУ, напроти будинку Спілки письменників України. Потім з'ясувалося, що це закономірно, бо її батько був колись інструктором ЦК, а потім став заступником міністра юстиції по господарству... Батька та матері вже не було на світі, мала двох сестер, старша жила у Тбілісі, була одружена з відомим грузинським архітектором, а молодша теж закінчила наш Архфак десь за декілька років до мого закінчення і почала проявлятися як неймовірно талановита художниця.
Вразила мене і ідея та суть Ландшафтного сценарію, після того, як я подивився малюнки, креслення та фотокартки на планшетах,: запроектувати ландшафт санаторія таким чином, щоб він автоматично впливав на психоемоційну сферу людини і лікував її. Але моє загальне враження від роботи було: "Півень знайшов перлину".
На цей момент у мене по моїй дисертації на тему Екологічної парадигми формування санаторія був накопичений великий матеріал, а враховуючи, що я згрібав все що було суміжним, то було багато такого, що не працювало на мою роботу, але дивним чином лягало в русло Ландшафтного сценарію. До того ж мені зразу стало ясно як весь цей напрацьований матеріал слід упорядкувати. І я дав згоду допомогти.
Ідея Ландшафтного сценарію мене причарувала, бо вона давала можливість відпрацювати суто практичні засоби упорядкування стану здоров'я людини, використовуючи: ландшафтну архітектуру, дендрологію, алелопатію, експериментальну психологію, орологію, фітонцідологію, кольорознавство, метеорологію, напрацювання в галузі використання пахощів та біоритміки, пропорцій та формотворчості тощо.
По великому рахунку всі кандидатські дисертації можна поділити на дві категорії: одномоментні, які не мають далі ніякого продовження і довгоживучі, на базі яких будуються докторські дисертації авторів чи маса кандидатських інших авторів. Ландшафтний сценарій явно вписувався у другу категорію.
Працювали ми інколи після основної роботи, але типовим стало те, що я приїжджав із Українки в суботу і ми працювали весь день. В один із таких днів я був атакований і зразу здався на милість переможця.
Легковажність стосунків мене влаштовувала, але я пригадую один випадок.
В моєму житті так дивно трапилося, що біля мене завжди було багато євреїв. Мій єдиний друг Давид Гінзбург помер майже 30 років назад, а туга за ним ніколи не покидає мене. Два єврея розбили дві мої сім'ї. І були ще товариші по роботі, по мистецтву, по захопленням. Одним із них був блискучий архітектор і художник, поет та нетрадиційний науковець Борис Якович Кучер. Коли я повернувся з Москви і прийшов працювати до КиївНДПІмістобудування, то там зустрів Бориса Яковича в якості ГАПа. Він був десь на років 9 старший за мене і я його завжди поштиво називав по імені та по батькові, а він мене: Вітінька. До того ми разом працювали в Українському філіалі Діпрокурортпроект, де він був головним архітектором, а деякий час і директором.
Якось після роботи ми йшли по Володимирській вулиці додому і вели різноманітні інтелектуальні розмови. Раптом він змінив тему:
- А скажіть мені, Вітінька, як ви плануєте далі жити враховуючи ваші стосунки зараз.... з жінками. - БЯК (я так його називав подумки) був дуже делікатним, хоча весь інститут знав що у Валі нове захоплення.
- Все. Більше ніколи не одружусь! Досить!
- Вітінька! Безумовно, Фрида мене оженила на собі, але я, повірте, жінок знаю гарно. То не зарікайтесь!
- Це ж від мене залежить.
- От як. А ви подумайте, хто обирав - ви чи жінки вас обирали. Думаю, що вони.
- Не думав про це. Але все - баста! Настраждався! До того ж: так виявляється легко жити маючи легкі стосунки...
- А ви гарно себе знаєте? Обставини можуть бути такими, що ви змушені будете змінити точку зору. Вітінька, ви ідеаліст.
- Борис Якович, я ж прагматик.
- Ну-ну! - сказав він, поглядаючи на мене із під припухлих вік та закинувши голову трохи назад, бо був на голову менший за мене.
Потім, на протязі всього свого подальшого життя, я часто згадував цю розмову з мудрим Борисом Яковичем.
ID:
637534
Рубрика: Проза
дата надходження: 21.01.2016 16:53:18
© дата внесення змiн: 21.01.2016 16:53:18
автор: Левчишин Віктор
Вкажіть причину вашої скарги
|
я ж маю енцеклопедічне мислення 
