Іду стежиною вузькою,
Сіяють зорі наді мною,
А попереду дві долі
Крокують сміло переді мною.
Кульгаючи, іду за ними,
Стежину зрошую сльозами
І чую голос над собою
Душа палає аж до болю.
Мій Ангел в сутінках вечірніх
Крильми обнімить тіло "вірне",
А та душа далеко лине,
До іншого думками плине.
Кульгаючи, іду вузькою
Стежиною моєї долі...
..Зайшли за ріг високої будівлі..
І обнімаючи свою принцесу,
Проте я йду за ними
У безвість, до "прогресу",
Але в кінці дивитися не зможу,
Закрити очі вже поможуть.
Моя душа у безвість рветься,
Колись можливо біль минеться,
Проте мій Ангел-хоронитель
У пам"яті зостанеться!
