Верше мій, милий верше!
Під ногами зомліють квіти.
Я вигадую, наче вперше,
Те найкраще, що створене світом, —
Кохання і вічну пам'ять.
Якби значилось небо краєм —
За сто верст ми б летіли вище!
Навіть вітер між рік не свище,
Тільки ріки ці серце крають.
Тільки ріки ці мЕні брешуть:
З них до мене ще кожної ночі
Ти виходиш, мій милий верше.
Береги ті мені наврочать
Під водою тебе зустріти.
Верше мій, пІдеш зрання,
Під ногами зомліють квіти.
Я вигадую, най востаннє,
Те найгірше, що створене світом, —
Пам'ять і вічне кохання.
