«Арта́ксе, не піддавайся печалі…»
(із Міхаеля Енде)
якби-то
дерева, кущі і квіти,
трава!
могли до людей у гості ходити –
овва!
жила б я тоді безтурботно –
дев`яти-поверхово-висотно,
у затишку-мирі,
у піднебесній міській квартирі,
як душа Мавчина лісова:
плакучі верби
заплітали б ту́гу
у косу тугу́,
схилялись би
до люстра-озерця,
оторо́чували
латаття журби
між перекатами серця
мідні соснові труби
тридо́льні жалі́
перемі́ряли б у полонези,
наче у пасторалі –
кружляли б дуби і берези
на лісовій поляні
моєї опочивальні
кучеряві плющі,
як гобеленові штори,
пропускали б знадвору
радощі
і бентежні осінні вітри:
по хаті, наче пташки –
кленові фуркали б однокрилки…
у шиби о́мутне плесо,
у непорушну скляну гладінь,
пірнуло б, тихо і безшелесно,
передповні криве колесо
і балконного парапета цибата тінь:
хай би собі були –
безтілесно у шибі плавали…
…тоненькими, як
у повити́ці жи́лками,
чи кленовими однокри́лками
дотягнутися-засіятися б і мені
за білим хатні́м рогом
чи у бетонній тріщині
під порогом
і затаєно прорости:
щоб ніхто не знав і не бачив,
як безголосо росами плачу –
від людської злоби
і заздрісної глупоти́
…любі мої світи,
стежки мої босі,
до колін
підібгати поділ
і убрід перейти
грядущу безлисту осінь…
09.09.2015
І затаєно прорости:
щоб ніхто не знав і не бачив,
як безголосо росами плачу –
від людської злоби
і заздрісної глупоти.
Як гірко, що так багото глупоти і злоби серед такої дивної краси дарованої Господом людині.
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
так, Господь дарує Красоту і Радість, а заздрість і глупота людська - усе те руйнують... але вони, руйнуючи, не знають, що насамперед втрачають себе...
у такій красі Лукаш би Вас не знайшов... і до неосяжності душі не дотягнувся
Валя Савелюк відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
нехтуючи духовним заради матеріального (Килина), меркантильні "лукаші" переходять спочатку у "алкаші", а далі - і у вовкулаки... і то без різниці статевої і поза винятками...
дякую, пані azemlena