Коли ти плачеш в холоді ночей,
і падаєш в захмарену безодню.
Коли не маєш поруч ти міцних плечей..
і твоє завтра не стає сьогодні...
Коли мовчиш, і чуєш, як летить життя...
Як вітер грає сонячним промінням,
Як думки відлітають в небуття,
І як гаряче серце вмить стає камінням...
Відкрий же очі, й ти побачиш інший світ...
Як кров у жилах вимальовує етюди,
Як п'я́нким медом пахне первоцвіт,
Як подих вітру, лине відусюди...
Тала Білокінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую кожен сприймає вірші по своєму...Хтось побачив в ньому самотність і смуток, а хтось віру в яскраве майбутнє переповнене пряними барвами життя кожному своє
Корвалол тут не допоможе. Стілить тільки Кохання...Цьому ж віршеві притаманна самотність чи не так? І я її відчула...адже Ваш вірш доніс її мені боляче слухати тишу.
Тала Білокінь відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
В мені зараз живуть "хворі вірші"...Дякую Вам за те, що ви змогли відчути це і оцінити їх по заслугам...Мені дуже приємно