...а смуток знову стукає по шибці холодними краплинами дощу...
...і я знову ступаю босими ногами на ламку кригу відчуттів...
...і розуміння - зламане оманою,
...а ступні спечені морозяним подихом зради...
...а нутро душі розриває, навіть не біль,
бо болем це назвати неможливо...
це - смерть, бо помирає часточка мене, моєї душі,
краплина мого серця...
і розриває відчай...
бо вже перетнуто межу неповернення...
лише болючий відчай, страждання зі смаком полину,
бо все залишилося у минулому, куди дороги вже немає...
куди немає вороття...
печаль вкрива повіки свинцевою печаттю...
і на віях зажевріла барвистим блиском солона краплина діаманту,
чиста, як кришталь, важка, мов прожите життя...
і так не вистачає лише тебе...
не вистачає лише дотику до щастя...
до щастя - то бути поруч з тобою...
бо саме ти і є тією грудочкою ніжності та тепла...
бо саме ти і є щастя, моє щастя...
те, що належало лише мені....