Не воюй з вітряками, благаю тебе, Дон Кіхоте!
(Небезпечна не сила, а дурість, повір.)
Їм приємно стояти на місці, немов у болоті,
Копирсаючись в мулі уламками крил.
Світ незмінний, на жаль. Це відома давно аксіома!
Дон Кіхоте, загублені лицарів дні.
Бачиш, тушки ковбас? А колись вони мчали, як коні…
Заховай Росинанта подалі, аби…
Від нагострених слів не врятують дідівськії лати.
Подивися, з душі накрапАє дощем.
Дон Кіхоте, з невіглаством годі до бою ставати:
Від заліза воно аж ніяк не втече.
Ти втомився століття німі день у день вартувати.
І зламався твій спис у затерплій руці,
Адже знаєш: найважче себе, наче гору, долати,
Дон Кіхоте, щоб світ не потрапив на манівці…
Не воюй з вітряками… доволі навколо омани…
Вірних друзів цінуй, ким вони не були б…
Зі своєї душі вимітай павутинотумани…
Мчи душею у небо, думками занурюйся вглиб…
Світ незмінний, на щастя!
Бо задум, що Божий, людського вірніше. Усе, що не є - все суто на краще;
Хай віру у це не погризуть миші!
Здрастуйте, мила Птахо!
Чи пам`ятаєте?..мені завжди Ваша українська дуже подобалася; певною мірою, Ви були для мене взірцем, у цій царині. Тепер ось, півтора роки після реєстрації у Клюбі, я й сам потрохи почав писати українською - не без Вашої, хоч і вельми заочної, участі та впливу)
Дякую Вам!
Здрастуйте)
ptaha відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
добрий вечір, Веліборре. приємно, що україномовних поетів більшає
