Він жив в такеє лихоліття
Було це дев’ятнадцяте століття
Люди на панщину ішли
І діточок своїх вели.
Кріпацтво всюди процвітало
І жити людям важко стало
І піднімалися вони
Щоб не знущалися пани.
В такий ось час писав Тарас
Його вірші дійшли до нас
Спитайте всіх цієй днини
Це син великої Вкраїни.
Його не тільки всі читають
Але й вірші його співають
По всій планеті величають
Та корифеєм називають.
А як любив він Україну
Єдину неньку Батьківщину
І в заповіті нам сказав
В Україні поховать.
І нам він радив не лишати
Своєї мови не цуратись
Він хоч в Росії проживав
На рідній мові він писав.
Нехай у віках живе Тарас
Йому поклонимось ще раз
І збережемо заповіт
Від нині ще багато літ.