І
Здавалось, надприродне терпіння було найголовнішою чеснотою ангела: його дзьобали кури, шукаючи космічних паразитів, недужі видирали з крил пір'я, щоб доторкнутись ним до своїх болячок, а безбожники кидали в нього камінням, щоб старий підвівся й вони змогли розгледіти його тіло.
Ґ. Маркес. "Стариган з крилами"
За останню зиму ангел дуже постарів. Він ледь ворушився й майже нічого не бачив, погляд його геть затьмарився, він раз по раз спотикався, а все пір'я з крил повипадало.
Ґ. Маркес. "Стариган з крилами"
Він жив серед людей, неначе птах
У клітці стін – ні неба, ні польоту.
Збирав по зернах правду на вустах
І чистив пір'я від пліток болота.
Старів від сварок, підлості, обмов,
І став урешті сірим й безголосим…
І на Різдво зі зламаним крилом
Сидів й клював розсипане кимсь просо…
А люди й не помітили того,
Що з неба вперше срібло не лилося…
Було їм нудно (а хто знав: чого?),
І замість свята множилася проза…
А ранком, коли спали ще півні,
Він, взявши торбу, покульгав на небо,
Забутий Богом, зраджений крильми,
Без молитов, задивлений у себе…
ІІ
Вже почалось, мабуть, майбутнє.
Л.Костенко
І знову на межі, як з року в рік…
Останній аркуш відриває пам'ять.
І знов в календарі округлено нулі,
Щоб від минулого ні коми, ані каменя…
І відчуття, що часу днів – без меж,
Що чисті сторінки усіх історій…
В повітрі замки… А фундамент де ж?
Стрибки кривих безглуздих траєкторій…
Лиш рік новий, ми ті самі! Це ж факт!
Безпам'ятні, зухвалі, марнотратні,
Заблукані у власних помилках,
Тому й у програші, хоча іще на старті…
Минуле – це не мотлох, це – багаж,
Це досвід, це прозріння у "сьогодні".
А "все з нуля" – та це ж ажіотаж,
Аби пришвидшити падіння у безодню…
Вже летимо стрибками в небуття…
Без курсу, без надій, у ейфорії…
Натисніть гальма! Прокладіть життя
В самих себе! Позбавтесь мімікрії!