Гуляла Маруся в зеленому лузі.
Сказала Маруся коханій подрузі -
люблю я Іванка, люблю його дуже,
як очі заплющу - тривожить він душу.
Признатись боюся, сказала Маруся -
боюсь, щоб не взнала і ненька-матуся.
Щоб ж буду робити - цього я не знаю,
подруженько вірна, мені дай пораду.
Нащо ти, Марусю, сказала подрузі,
вона вже стрічає Іванка у лузі.
Стрічає, цілує, його обнімає -
про тебе сказати бажання не має.
Отак-то буває, отак-о буває,
коли одного та удвох покохають.
Не плач, ти, Марусю, не плач, молоденька -
ще будеш щаслива - полюбить серденько.