Людино, я звертаюся до тебе!
Чого прийшла у світ цей грішний?
У чому сенс і що насправді треба,
Окрім любові, що послав Всевишній?
Навіщо нищила ти все навколо себе?
Народи цілі посилала на загубу.
Небесна твердь палахкотить навколо тебе.
Тож, що дає життя взамін на злобу?
Людино горда, що звеличило твій шлях?
Чи твоє прагнення зректись всього чужого?
Себе возславила лише за один мах
І свою думку оспівала краще всього.
Людино зрадлива, ця риса огидна!
Бо зрада і людяність ходять окремо,
Крім себе нічого не треба й не видно.
Тварина не зрадить, із цього почнемо.
Людино любляча, склонюсь перед тобою,
Бо лиш любові покоряється гординя.
В покорі зло складає тобі зброю,
З любов’ю в світ приходимо від нині
Людино, ти залишишся людиною,
Якщо створить добро ти маєш здатності,
Якщо піднімешся ти вірною стежиною,
А не опустишся тропою безвідплатності.
«Ким ти насправді є в житті?» - тебе питаю я.
«Де твоє місце у щоденному бутті?»
Тупим ножем немов сердечко розкраяю я,
Бо кожну мить, здається жили в забутті.
Я вірю, в кожнім з нас живе добра творець
І сльози жалю - то життя мого краплина.
А людяності нашій не прийде кінець,
Поки ти твердиш із гідністю, що ти людина!