Все ще нанизуєш метафори
на осінь
на безвихідь
на людей
береш дощові краплі
обгортаєш у надію
замотуєш в шалик
і робиш хоч трішки
та іншими
Все ще твориш інший світ
Відкривається завіса
як же там яскраво
по той бік
почуттєво
незвично
і ти вже не глядач
не актор
той світ стає хоч трішечки
та твоїм
і він
вічний
на відміну від тебе
