Десь там, за рікою, у тиші дібров,
Зозуля роки кукувала
Дівчині на щастя, велику любов,
Омріяній долі начало.
Хотілося більше, хотілося ще
Із птахою вести розмову,
Бурлила душа, як вино молоде,
Та птаха замовкла раптово.
Зозулині роки – в одну п’ятірню…
Ледь пахощі чутно у спальні:
Троянди були в інваліднім візку.
Зозуля ж мовчала безжально.
