NNnn
Що я, бокал?.. Лише кришталь і спрага,
Пустий, холодний, одинокий звук.
Та повен я бажання... і наснаги
Відчути рай – вина закличний гук!
І ось тебе... повільно... поглинаю:
Так свято... з дзвоном... десь із висоти
Повни́ш мене... від денця... і до краю...
І вже ущерть... по самі вінця – Ти!
І вже в мені... ти граєш кольорами,
Тамуючи і спраглість, і жагу,
І вже немає святості між нами –
Помножуєш... бажання на снагу!
...Хай я – бокал! З тобою ж я – не спрага,
І не мінорний, одинокий звук –
Симфонія і здійснення, і прагнень,
І дотик... ніжних губ, ланіт і рук...
Чарівність я твою не розплескаю,
Аби, вакханко*, в герці шаленіть!
Я донесу її... до неземного раю,
Де нас з'єднає сластолюбна мить...
І буде там блаженство... і відрада:
І хміль вина... й бокалів блиск і звук...
Хай я – бокал, в тобі ж, вино, – вся влада,
Бо ти в мені... римуєш серця стук!
17.08.14
__________
*В грецькій міфології Вакх – Бог вина;
«вакханка» — жінка, нестримна у
проявах своєї пристрасті.
На світлині: Никанор Тютрюмов, "Отдых вакханки".
Лесь, а ти не выдаляв цей вірш. Таке враження, що я його вже читала. Пам"ятаю і кришталевий бокал і вино. Чи я вже з глузду з"їхала?
А вірш чудовий, хмільний
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Вірно підмітила! Ти читала, а всі ні! То ти хочеш, щоб вони про нього не знали? Адже вірш "хмільний"... Порошенківський егоцентриззззззмм!
Мимоволі згадується Пушкінське: "Помнишь ли мой брат по чаше...", та якщо там лиш згадка перших випивок, то тут набагато глибший зміст і таке вакхальне перенесення (не вписувалось тут мені слово "екстраполяція" ) образів бокала і вина у реальність Гарний вірш
Олекса Удайко відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Дякую, Олеже, за глибоке розуміння вірша. Звичайно, вино і бокал - лише засоби донесення ідеї твору.