Горе мені, горе мені! А я чую - "Слава!"
Знову стою на колінах, а кажуть - держава...
Мої діти пішли в найми, бо там ніби краще,
А деяких повбивали... Скажіть мені, нащо?
Не второпаю я чому брат пішов на брата,
І по кому в моїй хаті стріляють гармати?
Плач і стогін звідусюди мені серце крає.
Мої діти - це мій клопіт, бо живуть, як знають.
Зупиніться, навіжені! Невже сонця мало?
Чи вже небо, що над вами, на землю упало?
Невже висохли всі ріки і нема що пити?
Коли діти помирають - матері не жити...
Мої діти, як ті квіти, скошені упали...
Мати з горя оніміла, і сивою стала.
