Я закриваю всі двері,перегортаю сторінку.
Бувало,гірке зернятко впаде в зарослу стежинку.
Так просто я не забуду ті дикі,огненні очі,
Як маятником пробили важкозабутії ночі.
Коли так мої руки просили вхопитись міцно за плечі,
Твої так довго хотіли зникнути в простір лелечий.
Чому серед маріонеток бува так важко пізнати лиш душу...
Пізно,непевно,з граками в танок зіграти.
Холодними ранками,росяними,коли купається небо
Я увімкаю звук гучніше:Повтор?Назад?Та ні,не треба.
Забудь слова мої марудні,жести,певно,не дівочі.
Я заплітаю русу косу,мої слова були пророчі...
12.07.2014
