Істота дивна
Бажає бути самою,
Хоче смертельного покою.
Чому ж тоді плаче?
Коли немає нічого,
Іде сама по стежині,
Не знаючи нікого.
Від бажаного страждає
Все,що здобула забуває
Нещастя за нещастям спіткає,
Сама з собою розмовляє
Сама себе не розуміє.
Робити нічого не вміє,
Із цією стежиною,
Забутою в душі долиною
Радість буває,
Та її вона не чекає
Ні на що вона не сподівається
Та всеодно, собі посміхається
