Твій світ починається зранку
Кристально блакитним вогнем,
Як сон відливає ще білим,
І все називаючи днем,
Повільно і швидко зростає
Кави із кожним ковтком,
Чим далі - то все гарячіше,
Чим швидше - прощатися з сном.
В твій світ проривається ясність,
Прозора інерція слів,
Бездонними ритмами кроків
Під хардово-бронзовий спів,
Незмінно і чітко пульсує
Серцевих дзвіниць метроном,
В удари вбираючи досвід,
Об небо вдаряючись дном.
Твій світ затремтить пополудні,
Розтріскавшись рівно навпі́л,
Бордову зачуявши втому,
Палітру розливши на стіл,
Раптово і дивно похилить
Вісь обертання на кут,
Знайшовши за гратами сумнів,
Та ввівши над ним самосуд.
І світ твій впаде десь під вечір,
Лунко розверзнувши грім,
Завершиться світ саксофоном,
Та блюзом затихне по тім.
Нарешті і зовсім поляже,
Попавши із ніччю у тон,
Завершиться глибоко чорним,
І смерть йому буде як сон.
