Нехай уста мої мовчать,
Але рими говоритимуть завжди.
На жаль, так бракує змісту словам.
І так мало для тиші причин.
Стукають в душу, немов у двері,
Ще незабуті дні.
Ти завжди житимеш у моєму серці,
Немов осад у червоному вині.
Не потрібно жодних ком,
Адже життя все одно поставить крапку.
Замало дій та забагато думок,
Аби розпочати життя спочатку.
