За все кохана ти пробач мені,
За мою відсутність і образи,
За те, що ти сама усі ці ночі й дні,
А я лиш шлю тобі любовні фрази.
І за відвертість ти пробач мою,
Яка, можливо, була передчасна.
Бо я втрачаю відчуття часу,
Коли зі мною ти - квіточко прекрасна.
Не можу я тебе своєю ще назвати,
Хоч мрію я уже про це давно.
Це як в художника, що прагне малювати,
Забрати фарбу й чисте полотно.
Лишилось тільки в Бога попросити,
Щоб дав можливість бачити тебе.
По іншому не зможу просто жити
Та й життя без тебе буде вже не те.
Багато слів уже сказав тобі,
Багато в чому встиг уже признатись.
Бо ти лише одна на тій землі
Кому я можу повністю віддатись.