|
З історій Священика
Збирався додому,до рідної мами,
Були вже канікули не за горами,
Та поміч мене попросили надати,
Дівчатко знедолене переконати.
Мовчить, наче риба,годують насилу,
Для неї життя вже не любе, не миле,
А що їй та молодість-вже не потіха,
Її не розрадять і з золотом міхи.
Аварія сильна скалічила долю,
Прикута до крісла, немов у неволі,
Утратила ноги,душа так боліла,
А ліки давали їй тільки для тіла.
Краса її схожа на вранішнє сонце,
Дивилася пильно у біле віконце,
А очі порожні, мов камінь обличчя,
Цей образ бездушний їй зовсім не личить.
Волосся у неї чарівне,русяве,
Лице через голод було худорляве,
Мені б на усмішку її подивитись,
І радості хвилькою насолодитись.
Невже вона більше життю не зрадіє,
Невже вітерець не для неї леліє?
Нещасна любов - це маленька невдача,
Вона ж не сміється і навіть не плаче.
В замучене серце слова не попали,
На поміч до мене пташки прилітали,
Співали під вікнами ніжні сонети,
А я відкривав їй найбільші секрети.
Та кількість історій обмежена була,
Багато про мене кімната почула,
А їй все одно,як і завжди мовчала,
В розтерзане серце мене не пускала.
І совість проклята з'їдала всю душу,
Лице без емоцій я так і не зрушив,
Півроку із нею дарма пролетіли,
Ми друзями стати, на жаль, не зуміли.
Іти не хотілось,погода лякала,
Багато причин мені лінь дарувала,
А серце кричало :"Піди ще разочок !"
І цим мені щастя принесло шматочок.
Повітря ковток ,говорити не можу,
В знайому кімнату потрохи заходжу,
Так важко ті двері чомусь відкривались,
Я очі підвів, а вона усміхалась.
Це була найкраща моя нагорода,
Нарешті підкреслила усмішка вроду,
Ніхто ще до мене отак не всміхався,
Неначе сам ангел зі мною вітався.
Чому ж ти мовчала,чому сумувала,
Чому ти від світу себе заховала?
Розмова її ,мов струмок, проливалась,
Мов книга нарешті мені відкривалась.
-Піднятися знову, на жаль, не хотіла,
Душа як і тіло скажено боліла,
А друзів моїх наче вітру не стало,
Усе, що я мала безслідно пропало.
Навчання у школі закінчилось вдало,
Недовго канікули мої тривали,
Дорога у гори нарешті почалась,
З ногами своїми тоді й розпрощалась.
Нас четверо було,дві пари чудові,
Життя обіцяло майбутнє казкове,
Сидів за рулем мій коханий, здавалось,
Аж поки аварія сильна не сталась.
Недавно отримав права і машину,
Хоча й не освоїв водіння вершини,
Душа молода розігнатись бажала,
А я гальмувати хоч трохи благала.
Крутий поворот був фатальним для мене,
"Коханий, спинися!"- просила шалено,
Не встигла сказати я більше нічого,
В скалі завершилася наша дорога.
Усі обійшлися малим переляком,
Ніхто не помер і на диво не плакав,
Лиш я від скаженого болю зомліла,
Здавалось навіщо, та я уціліла.
Обидві ноги по коліна зім'яло,
Мої сподівання і плани пропали,
Душа постраждала,скалічене тіло,
А очі мої уже ледве горіли.
Та потім почула цікаву розмову..
"Де ж хлопець її?",-хтось тихенько промовив,
"А він уже іншу шалено кохає",-
То мама моя так безсильно зітхає.
Світилом медичним батьки мої були,
Та що тепер з того,лишили,забули,
Піддавшись шаленому болю і страху,
Віддали в медцентр мене "бідолаху".
..................................................
Самотня, мов місяць, в у небі нічному,
Тепер я для друзів небажаний спомин,
Вже й сльози не лились,душа скам'яніла,
Мов скеля стара,я також заніміла.
Я й справді дізналася, що таке зрада,
Вікно у кімнаті - єдина розрада,
До ясного сонця єдиний шнурочок,
Кімната - мій власний на світі куточок.
І тут наче світло у хмарному небі,
Єдиний промінчик, що взяла б до себе.
Ви стали моєї душі препаратом,
Який так і хочеться знову ковтати.
Колись мій коханий поклявся в любові,
Казав, що на смерть ради мене готовий,
Чого ж не прийшов, коли я так чекала,
Де ж зірка його ,що для мене сіяла?
Багато обіцянок ,меду на душу,
Усе, що казав ,без вагання порушив.
Не милий мені, не коханий для мене,
Не треба мені отаких джентельменів.
Обіцянок, слів ви мені не давали,
Ніяких із неба зірок не спускали,
Ви просто не сміли саму залишати,
Я щире спасибі повинна сказати.
.................................................
-Порожніх очей я відтоді не бачив,
Вона і сміється, і з радості плаче.
Нарешті харчується,жити почала,
Мов пташка маленька мені щебетала.
А личко бліде рум'яніло,ясніло,
Все дужче у жилах життя струменіло,
-Поглянь, милий друже, тут мама і тато,
Вони тебе хочуть додому забрати.
На мене ж чекала далека дорога,
У серці своєму несу перемогу,
Я стану священиком,хай вона знає,
Нехай мене завжди у храмі чекає.
Вже двічі ліси поміняли одежу,
А душу мою її доля бентежить,
Чекала мене семінарія рідна,
Така дорога і така необхідна.
Мене дочекалась листівка від неї,
На першій сторінці була орхідея,
А далі слова,які щастям горіли,
У серце вп'ялися,мов радості стріли.
-Я знов ожила,захотіла навчатись,
Змогла і без ніг непогано триматись,
Тому в педіатри подалась рішуче,
Шукаючи щастя,яке неминуче.
Для мене знайшлася і тут допомога,
Порядний,чарівний хлопчина від Бога
Завжди веселив і підтримував словом,
А я завжди думала:"Це тимчасово".
Та він ,певно, іншої думки тримався,
Завжди цілував на прощання,всміхався,
Аж тут зрозуміла, невже закохались?
Пройшло трохи часу і ми повінчались.
-Здавалось слова у листі танцювали,
"Я дійсно щаслива",- без ліку кричали
-Ви наче мій ангел край ліжка сиділи ,
Багаттям любові,надії горіли.
Усе, що хотіла, напевно, сказала,
У світі частину себе відшукала,
Абзац завершила подяки сльозинка
Продовження пише її половинка,
Хіба ж це не дивно,хіба не казково,
Я дякую щирим, облесливим словом,
Людині, яку ще не бачив ні разу.
Якій я віддав би усе і одразу.
Не кожному доля близнят посилає,
А я кожен день на руках їх тримаю,
Опора найкраща,мої талісмани,
Дві квітки мої,два маленькі тюльпани.
Крім того не кожен отримав родину,
Руками не кожен ще носить дружину,
Мені таке щастя щодня надається,
Вона наче ангел безкрилий сміється.
В момент, коли більше надії не було,
Коли про знедолену друзі забули.
Коли недосяжні здавалися мрії,
Ісус її пильно і ніжно леліє.
© Коля Януш
"На основі історії о.Миколи Фредини.
Він на фотографії."
ID:
485341
Рубрика: Поезія, Лірика
дата надходження: 13.03.2014 00:26:16
© дата внесення змiн: 13.03.2014 00:26:16
автор: Коля Януш
Вкажіть причину вашої скарги
|
