Ця ніч вмикає ліхтарі. Та ти змовкаєш.
І кожен звук із твоїх вуст як шурхіт клавіш.
Я забуваю все що знав. Ти так бажаєш.
Ніч нам підсвічує з вікна. Та ти змовкаєш.
Кімната повниться теплом. Під ковдри плине.
Тут пахне тілом і вином. Та розмарином.
Поснуло все і тільки ми ніщо не винні.
Бо час у просторі застиг. Та розмарині.
Мій дикикий янголе, тримай мене міцніше.
Годуй із рук мене своїх терпкою тишей.
Усі годинники мовчать. Бо час не дише.
Все зосередилось у нас. Тримайсь міцніше.
Та що б не сталося колись настане ранок.
І сонце вимкне ліхтарі з-за цих фіранок.
Це місто вижене у світ своїх коханок.
Я відмовляюся іти в прийдешній ранок.
А поки тиша, я та ніч. Ти засинаєш.
І кожним подихом на снах коротких граєш.
У моїй шкірі будуть жити відбитки клавіш.
Я все вдихаю у себе. Ти засинаєш.
Так ароматно - смачно
