Мені наснилися Шевченкові вірші…
Мені наснилися Шевченкові малюнки…
А зранку голос: "Сон свій запиши –
Не всім Бог надсилає подарунки!"
А я забувся, леле! От біда.
Пригадую, що ж бачив уві сні:
Село, різдвяне свято, коляда…
Я чув сумні і жалісні пісні.
А ще повітка, хата, стежка, тин…
Он жінка йде із хмизом за плечима.
Біжить до перелазу її син –
Щасливий, бо малий іще, хлопчина.
Колись йому тринадцятий мине…
Скидає мати в’язку біля хати.
Навряд його злиденність омине…
А їй немає й миті спочивати…
Зайшов іще я у вишневий сад –
Гули джмелі. Я їх і досі чую.
А потім ніч, і місяць, й зорепад…
Сором’язливо я дівча цілую…
І кріпаків я бачив і панів.
Ставки і греблі, коні біля броду.
Я їхав на підводі вздовж ланів.
Світило сонце ясне нам зі сходу.
Я бачив шлях з минулого в майбутнє,
Назустріч щастю, волі і свободі.
Я відчував щось сутнє й незабутнє,
Коли дивився в небо на підводі…
Це був чарівний і казковий сон,
В якому чув я пісню солов’їну.
Душа співала з серцем в унісон,
Бо у вісні я бачив Україну!!!
Чудовий вірш! Тепер ми бачимо Україну не у ві сні. Люди прокинулися!! 
