Поглянь,затримайся ще трохи, не спіши.
Довкола тебе світ давно вже зупинився,
Все зводячись до тих самих подій.
І ти живеш ? Ти твориш ? Не сміши ...
В повітрі ти як кисень розчинився ,
Дозбируючи залишки надій.
Поглянь у мої очі. Потони.
Знайди у них відбиток океану,
Що подарує тобі вічний мир.
Надії ? Ах, це все лише вони!
Тоді тобою дихати не стану,
Моя душа пішла у монастир.
