Самотність нині стала в моді. Всі хочуть бути самотніми. Звичайно, це ж дуже зручно: ніхто тебе не образить, не зрадить, не покине, не зробить боляче, не зламає, не розчарує, не розлюбить...
Спочатку, тобі надзвичайно комфортно. Сидиш вдома, дивишся улюблений фільм, а Самотність спокійно лежить в тебе на колінах, не завдаючи дискомфорту, а навпаки надає відчуття захищеності та спокою. Вона, як твір вірний друг, завжди з тобою, ніколи тебе не покидає, і ти впевнена, що Вона єдина хто назавди залишиться поруч, і не зрадить, не покине, а просто буде біля тебе.
Незабаром, ти звикнеш, станеш вважати Її найкращим, що є в твоєму житті, і що тобі більше нікого не потрібно, крім Неї...
Ти будеш вважати, що Вона єдина хто захищає тебе від цього світу...від людей...від самої себе.
Дуже скоро, Вона стане частиною тебе, і ти будеш сприймати її як незамінну річ для твоєї душі.
Та через деякий час, коли ти вирішиш, що пора й попрощатися з Нею, вона не відпустить тебе. Вона триматиме тебе у своїх холодних, міцних обіймах, і шепотітиме: "Хіба ми не обіцяли один одному? хіба я не частина тебе ? хіба я не єдине, що в тебе залишилось?"
Хоч як ти будеш хотіти вийти, ти будеш сидіти за міцно зачиненими дверима, на колінах у Самотності, і чекати...
Незабаром стіни почнуть давити на тебе, тобі здаватиметься що світла проникає до твого притулку все менше і менше, все менше звуків, менше життя...нервово забившись в куток, тобі здаватиметься, що Вона нависла над тобою, не дає можливості навіть поворушитися, і дивиться на тебе очима, кольору льоду.
І ось, нарешті, ти почуєш тихенький та боязкий стук в свої зачинені двері, спохватившись, з надією в серці побіжиш відчиняти, але там нікого.
Намарно боровшись із холодними дверима, твоя остання надія пішла, забравши з собою останні сподівання.
Ти зрозумієш, що у твої двері стукали завжди, проте не почувши відповіді...пішли..
Занадто пізно...́
Да, все так і є. Але якщо люди пішли не дочекавшись то най буде їм щасливий путь, бо що ж це за люди які чекали, чекали і недочекались. тоді вже краще бути самотнім. а взагалі самотність така..хреновенька штука. часом так прихопить що і жити не хочеться. спочатку може й круто, бо спочатку не самотність. а коли вже таки да, тоді хочеться чого завгодно тільки не її.
але є і хороші моменти, правда ж? ніхто не чіпає, ні від кого не тошнить, нікому не належиш.
Vikki відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
Насправді ніхто не любить самотність, просто легше сказати що це круто, ніж зізнатися собі у тому, що ти нікому не потрібен.
Чому ж ми не потребуємо один одного? Мабуть ми боїмося, боїмося і боїмося. Чого?
Своїх недоліків, відповідальності, що хтось інший завадить здійсненню наших мрій, що треба буде ділити своє життя, бути залежним.
Це не просто бути поруч, ой як не просто.
Тому ми заченяем двері, допоки світло майже не стане. І тільки тоді, коли страх зостатися назавжди одиноким перебільшує всі інші страхи, ми рвучко біжемо назустріч один одному, з благанням - "Будь моїм..."
Vikki відповів на коментар $previous_title_comm, 01.01.1970 - 03:00
взагалі ці роздуми про те, коли ти не хочеш щоб тебе чіпали, хочеш побути один, тобі не хочеться спілкуватися з людьми і ти спеціально їх відштовхуєш. та коли цей твій каприз пройде, ніхто не залишиться з тобою, вони просто втомляться чекати і підуть. Нажаль, цю ситуацію я помічала неодноразово, тому захотілось трхи відкрити її для інших.
так не хочеться, щоб зі таке траплялося) 
