Господи! Як хочеться спокою.
Маленького будинку у міській тиші.
Та милуватись лиш тобою,
Забувши про усі гріхи душі.
Тихе плесо серце звеселяє,
Біля ніг розумний погляд пса,
А душа вже не болить – співає,
І квітів різнобарвна радує краса.
Пахне свіжескошена трава,
Достигають яблука в саду,
І мелодія душі іще жива,
Не пророкуючи нову біду.
А зимою у теплі каміна,
Коли серце тішить потріск дрів;
З нового року б переміну,
Що змінити чергу звичних днів.
Так і сплине ще одне життя,
З часом не лишивши сліду,
Назавжди підуть у забуття
Всі тривоги, радості і біди.
